Тези доповіді кандидата історичних наук Сергія Шумило на науковому круглому столі на тему «Роль православного духовенства та віруючих у порятунку єврейського населення від Голокосту під час Другої світової війни», який відбувся у Києві 28 вересня 2021 р. з нагоди 80-х роковин трагедії Бабиного Яру.
--------------------------
Сьогодні ми вшановуємо пам’ять однієї з найтрагічніших сторінок в нашій історії – 80-і роковини трагедії Бабиного Яру. Це місце є символом жахливих злочинів нацистського окупаційного режиму проти єврейського, українського та інших народів і водночас священним місцем пам’яті для всіх нас. Протягом 1941–1943 рр. тут були розстріляні понад 100 тисяч осіб. Тут загинули члени українського та радянського підпілля, діячі українського національного руху, радянські військовополонені, партизани та душевнохворі, багато було вбито ромів. Та найбільше тут постраждали наші співгромадяни єврейської національності. Їхнє переслідування нацистським режимом носило характер тотального винищення за етнічною ознакою, що без сумніву відповідає ознакам Голокосту.
Тільки за два дні 29–30 вересня 1941 р. нацистами було розстріляно у Бабиному Яру близько 34 тисяч євреїв. Протягом наступних кількох років у Бабиному Яру продовжувалися вбивства десятків тисяч євреїв та представників інших національностей. Тому Бабин Яр – це спільне місце трагедії і пам’яті як єврейського народу, так і українського, ромського і багатьох інших. Серед іншого, були тут розстріляні німцями навіть православні священики.
Митрополит Київський і Галицький Миколай (Ярушевич), як член Надзвичайної державної комісії по встановленню і розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників, одним з перших брав участь у огляді Києва після його звільнення радянськими військами у листопаді 1943 р. У своїй доповідній записці за цей період він описав жахливі картини побаченого ним у місті. Докладно описав він трагедію Бабиного Яру та інших місць масових розстрілів окупантами у місті євреїв та представників інших національностей.
Серед іншого, як наголошує у своєму звіті Ярушевич, окрім єврейського населення, «першими жертвами німецького насильства серед церковників Києва» стали настоятель Микільсько-Набережної церкви архімандрит Олександр (Вишняков) та настоятель церкви на Байковому кладовищі протоієрей Павло Остренський, яких було розстріляно німцями при нез’ясованих обставинах в листопаді 1941 року. Їхні тіла були закопані разом з іншими жертвами масових розправ у Бабиному Яру. Цей факт навіть знайшов своє відображення у знаменитому творі Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». Серед жертв Бабиного Яру також згадується ім’я православної схимонахині Есфірь, більш точні відомості про яку, на жаль, не вдалося з’сувати.
Згідно зі свідченнями митрополита Миколя, серед жертв нацистів у окупованому Києві були також померлі від побоїв при насильницькому вигнанні з Києво-Печерської Лаври ігумен Іринарх (Кондаркін) та монах Аркадій. Також німцями були вбиті столітня схимонахиня Серафима (Голубенкова) зі своєю послушницею Олександрою. Чимало постраждалих від нацистського режиму серед православного духовенства було і в інших регіонах окупованої України.
Жахи війни, окупації та репресивних дій нацистського режиму серед населення оголили різні сторони їхньої природи. Були такі, що з різних причин допомагали окупантам вишукувати євреїв та інших «ворогів Райху». Такі вчинки, однозначно, підлягають осуду. Проте було й чимало випадків, коли наші співвітчизники, ризикуючи власним життям та життям своїх рідних і близьких, рятували від неминучої смерті єврейські родини, переховуючи їх у себе в домівках, надаючи їм підробні документи, свідчення про хрещення і тому подібне.
Останніх прикладів в Україні відомо тисячі і вони є предметом нашої національної гордості. На жаль, більшість таких випадків документально не зафіксовані і вони й досі лишаються маловивченими.
З ініціативи Меморіального комплексу Катастрофи та героїзму єврейського народу «Яд Вашем» в Ізраїлі надається почесне звання «Праведник народів світу» тим, хто в роки Другої світової війни рятував євреїв. Діє відповідна Комісія, до складу якої входять відомі ізраїльські юристи, історики, а також представники уцілілих під час Голокосту євреїв. По різних країнах збираються численні свідчення та документи про жертовний подвиг цих людей.
На жаль, у СРСР на тему Голокосту тривалий час було накладено ідеологічне «табу». Через це подвиг наших співвітчизників, які рятували євреїв в роки Другої світової війни, замовчувався. Не здійснювалися й пошуки та збирання свідчень серед іще живих очевидців. Наданню співгромадянам з капіталістичного Ізраїлю звання «Праведник народів світу» всіляко перешкоджали по лінії КПРС та КДБ. Повноцінне здійснення такої роботи в Україні змогло стати можливим лише після розпаду СРСР та проголошення державної незалежності. Проте тепер на заваді став той факт, що чимало свідків тих подій на цей час вже не дожили.
За офіційними даними Яд Вашем, станом на 1 січня 2021 р. в Україні звання «Праведник народів світу» надане 2673 громадянам. Офіційно Україна посідає четверте місце серед країн світу за кількістю визнаних «Праведників народів світу». Перше місце займає Польща (7177), друге – Голландія (5910), третє – Франція (4150).
Водночас, реальна кількість українців, які рятували євреїв від Голокосту насправді більша в рази. Як наголошується на сайті Яд Вашем, офіційно оголошена «кількість Праведників в тій чи іншій країні не обов’язково свідчить про фактичну кількість історій порятунку, а лише відображає випадки, про які відомо Яд Вашем». Якщо збирання таких свідчень у Франції чи Голландії триває з 1960-х рр., тобто від часу створення Яд Вашем, то в України, як вже зазначалось, повноцінно така робота стала вестись тільки після 1991 року, що також природньо позначилось на кількості визнаних «Праведників» в Україні.
Варто теж додати, що через те, що до, під час та після Другої світової війни територія України була поділена між іншими сусідніми державами, то чимало уродженців українських земель нерідко віднесені до «Праведників народів світу» за списками інших країн, зокрема Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії та Росії. Принаймні, відомо не менше 1436 мешканців різних регіонів України, які як «Праведники» офіційно відносяться до інших країн.
Таким чином, якщо до офіційної цифри 2673 українських праведників приплюсувати ще 1436 мешканців різних регіонів України за списками інших країн, то разом матимемо не менше 4109 визнаних Праведників.
Варто наголосити, що рятування і переховування євреїв під час німецької окупації – це без перебільшення був жертовний та героїчний подвиг. Адже за це, за розпорядженнями окупаційної влади, загрожувала страта не тільки тим, хто це робив, але й всім членам їхніх родин. І не просто загрожувала, але й дуже часто за такі вчинки чимало українців заплатили власним життям. Так, відомо чимало фактів розстрілів українців за переховування євреїв на Вінниччині, Дніпропетровщині, Київщині, Львівщині, Харківщині, Полтавщині.
Нерідко приклади порятунку євреїв українцями були не просто вчинками окремих громадян-одинаків, а цілих груп людей, зокрема односельців. Українськими та закордонними дослідниками встановлено непоодинокі випадки, як у деяких українських селах місцевим мешканцям вдалося укрити всіх євреїв. Зокрема, у селі Яруга на Поділлі вдалося заховати не лише місцевих жителів-євреїв, а й біженців; у селі Раковець Львівської області селяни переховували 33 єврейські сім’ї; у селі Благодатне Дніпропетровської області було врятовано 30 євреїв. За висновками єврейських дослідників, «їх порятунок став можливим лише завдяки колективній підтримці решти жителів сіл».
У багатьох таких випадках важливу роль нерідко відігравали саме релігійні переконання рятівників. У своєму жертовному подвигу, поєднаному з ризиком для власного життя, з порятунку гнаних та переслідуваних співгромадян єврейської національності чимало українців керувались саме Євангельськими заповідями про милосердя, жертовність та любов до ближнього. Цей аспект досі лишається найменш вивченим. Проте, є підстави говорити, що саме релігійні почуття та переконання багатьох українських Праведників були ключовими при їхньому виборі і вчинку. І тут ми дійсно можемо говорити як про подвиг праведності, так і святості. Адже ми бачимо яскраві приклади, як віруючі християни свою віру підтверджували реальними вчинками, нерідко навіть ціною власного життя.
На жаль, за браком джерел та безповоротною втратою самих очевидців, дуже важко визначити ці внутрішні мотиви релігійної свідомості, які вплинули на подвиг рятівників.
Лише незначний відсоток свідчень однозначно засвідчує саме релігійну складову такого подвигу. Зокрема, встановлено, що не менше як 65 українців, визнаних як «Праведники світу», були за віросповіданням православними християнами. З них – 9 православних священиків. Ще 45 праведників значаться просто як християни. Також було чимало римо-католиків, баптистів, євангелістів, греко-католиків, адвентистів. Проте у більше як 70 % українських праведників віросповідання, на жаль, невідоме. Тож можемо припустити, що кількість як православних, так і взагалі віруючих, серед українських Праведників більша в рази. І це є темою окремого майбутнього дослідження.
Серед українського православного духовенства, яке в роки Голокосту рятувало євреїв від смерті, найбільш відомий подвиг київського священика о. Олексія Глаголєва. Проте, це був не поодинокий приклад. Серед офіційно визнаних «Праведників народів світу» також значаться українські православні священики о. Михайло Дрончак, о. Федір Завірюха та о. Володимир Дложевський з Вінничини, о. Михайло Клєбановський з Донбасу, о. Ігнатій Грогуль з Рівненщини, о. Савелій Цибульников з Херсонщини, о. Іоан Щербанович з Буковини, о. Йосип Цедрік із Закарпаття. Це тільки ті, хто були офіційно визнані «Праведниками народів світу». А є ще чимало таких, чиї імена та подвиг забуті і потребують нових пошуків, досліджень та відновлення. Серед них протоієрей Микола Роменський з м. Кременчук на Полтавщині, о. Трифон Бостанюк з Одещини, вже згадуваний київський архімандрит Олександр (Вишняков) та інші.
На жаль, ретельних та систематичних досліджень щодо ролі православного духовенства та віруючих у порятунку єврейського населення від Голокосту під час Другої світової війни іще не проводилось. Сьогоднішній наш круглий стіл – це один з перших таких кроків. Сподіваюсь, за його наслідками будуть й інші кроки, пошуки і дослідження, які допоможуть відкрити нові імена і подвиги наших справжніх праведників.
Їхній подвиг заслуговує на пам’ять, пошанування та наслідування. Адже вони для всіх нас є прикладом справжньої християнської праведності і святості. Прикладом втілення Євангельських заповідей любові до ближніх, милосердя, безкорисливості і самопожертви навіть ціною власного життя. Адже, як сказано у Євангелії: «Немає більшої за ту любов, коли хтось віддасть життя власне за ближніх своїх» (Ін. 15: 13).
Шумило Сергій Вікторович,
кандидат історичних наук,
керівник Центру вивчення спадщини новомучеників
та сповідників ХХ століття, директор Міжнародного інституту афонської спадщини,
науковий співробітник Інституту історії України НАН України,
доцент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв,
заслужений працівник культури України
Додатково див.:
Православне духовенство та порятунок єврейського населення від Голокосту
