Мученицький подвиг о. Михаїла Под’єльського (1878 – 1937) з с. Зазим’є на Броварщині

Подвиг мучеництва завжди супроводжує історію Церкви Христової і своїм переможним вінцем возносить мучеників до справжнього звання святих мужів і дів. Ці святі люди завжди шануються Церквою тому, що вони своїми стражданнями і смертю засвідчили правдивість віри в Господа Бога. Вони довели те, чого ми, проживаючи своє життя, зрозуміти не можемо, а часом − свідомо не хочемо. Бог є і Він «поругаем»  не буває − треба це пам’ятати. Минають тисячоліття, змінюються форми правління, безбожні і богоборчі режими, а Церква Христова є і примножується святими.   «Якщо пшеничне зерно, впавши на землю, не помре, то залишиться одне; якщо − помре, то принесе багато плодів».(Ін.12:24). А за словами Тертуліана:   «Кров мучеників - насіння Християнства».

Для Зазимської церкви таким мучеником став настоятель храму священик Михайло Под’єльський, розстріляний в 1937 році безбожниками. Він ще не прославлений Церквою як святий, але молитовна його присутність в нашому храмі особливо відчувається.

Народився о. Михаїл 21 травня 1878р. в м. Ніжин Чернігівської губернії в сім’ї диякона. Закінчив три класи Чернігівської Духовної Семінарії. Одружився на Горгуль Серафимі Іванівні і був посвячений в сан диякона. Спочатку проходив служіння в Чернігівській єпархії в якості диякона та псаломщика. В 1925 р. був посвячений в сан ієрея і направлений в Прилуцьке благочиння [17]. Отець Михаїл був активним молодим священиком, цього не могла не помітити нова влада. З особової справи ієрея Михаїла видно, що в 1930 р. вперше його затримало Прилуцьке НКВС. Невідомі мотиви затримання, але закінчилось все тим, що його перевели в тому ж році в с.Зазим’є [17].

Приїхавши на нове місце служіння, він побачив великий красивий трипрестольний храм. Навколо святині стояв напіврозвалений цегляний мур, а на стінах храму були ще свіжі рани від часу зазимського повстання 20-го року. Побачивши таку картину, новий настоятель зрозумів, що тут йому доведеться стояти за віру і храм чи не на смерть. Сім’я священика складалася з 4-х чоловік: о.Михаїл, матушка Серафима, син Феодосій і теща Марія Павлівна [22].  Поселилися вони на квартирі у Литвиненків (біля бані).

Нового настоятеля одразу ж примітила місцева влада і дала йому зрозуміти, що перспективи у православної общини села і її храму немає. Але настоятель не збирався здаватись. Він активно продовжував виконувати свої обов’язки: служив у храмі, проповідував, хрестив, вінчав, відвідував і причащав хворих [25]. Неодноразові попередження влади не зупиняли «впертого» священнослужителя.

Комуністичним активом села в особах сільської ради і вчителів зазимської школи було ініційоване закриття храму в 1935 році [21].  Головна мета такого заходу − нейтралізувати життя приходу. Але відбулось протилежне – це ще більше згуртувало і мобілізувало церковну общину. Самовіддані і безстрашні жінки змушені були їхати до прокурора республіки і ЦВК.  В своєму доносі на настоятеля голова Зазимської сільської ради пише: «Згуртував міцний церковний актив, який їздив до прокурора республіки та до ЦВК з наклепами на сільраду та учителів, які начебто обманом збирають підписи на клопотання про закриття церкви» [21].  Однак цей задум нічого не дав, оскільки храм все рівно закрили. Не дивлячись на це, настоятель і прихожани продовжували боротися за храм. Вони звернулися до інспектора культури, який порадив їм зібрати підписи селян з проханням відкрити храм. У крайньому випадку була б юридична підстава для його відкриття, хоча гарантій від радянської влади не було. Для зазимців це була надія врятувати святиню від осквернення і, можливо, від її знищення.

З благословення настоятеля почався активний збір підписів. Серед активістів відоме ім’я Устинії Литвиненко [22].  Побоюючись того, що храм можуть відкрити, сільрада йде ще далі – позбавляє общину настоятеля. В той час достатньо було одного наклепу в антирадянській діяльності.

Відповідні органи не примусили себе довго чекати. 19 листопада 1937 р. було прийнято постанову і виписано ордер на арешт громадянина Под’єльського М.С. В наклепах він був звинувачений у злочинах, передбачених в ст. 54-10 КК УРСР: «Священник без прихода, в селе проживает без определенных занятий, бродяжничает, группирует вокруг себя антисоветский элемент, с коим проводит к-р агитацию против мероприятий компартии и соввласти» (із постанови про затримання) [18].

В той же ж день, ввечері, до двору, де жив священик, прилетів, як чорний ворон, автомобіль НКВС. Під час обшуку і затримання були присутні голова сільської ради Косий Роман Євсеєвич, Заєць Михайло Борисович, Тарковський Юрій Владиславович і Троценко Григорій Микитович [20].

Отець Михаїл вже відчував, що на нього чекає повторення подвигу Христа: зрадництво, арешт, наклепи, обпльовування, бичування і, можливо, навіть смерть. На прощання батюшка благословив дружину, єдиного 16-річного сина Феодосія, маму і смиренно підкорився арешту.

Для інкримінування справи на Под’єльського було вже все готове: наклепи, лжесвідки з односельчан. Залишилось тільки надати всьому цьому законну силу. Всі протоколи допитів Под’єльського і свідків проводились у Зазим’ї і датуються 19 листопада. Цікаво, що шаблоном для всіх протоколів служила довідка-характеристика Под’єльського, написана головою сільради Косим Р.Є. [21].

У характеристиці «піп Под’єльський» названий «запеклим ворогом радянської влади», який «збирає нелегальні збори» в Зазим’ї, Пухівці, Погребах, де агітує проти колгоспу, податків, державних позик. Через своїх агентів погрожував активістам, які закривали храм. Також вимагав плату за церковні треби. «Загалом своєю антирадянською роботою Под’єльський деорганізує село, гальмуючи виконання всіх планів» [21]. Які ж це були плани у сільської ради і головне – якою ціною?

Заарештовував отця Михаїла і робив допит співробітник Броварського НКВС Чаплюк Іван Михайлович. У заарештованого було вилучено: паспорт №674193, церковну чашу для причастя, нашийний серебряний хрест, ковчежик серебряний, різна переписка [20].

Згідно протоколів, на допиті о. Михаїл вів себе досить спокійно, не емоційно. Намагався бути об’єктивним у відповідях навіть на провокаційні питання.  Він заперечує свою участь в антирадянських контрреволюційних організаціях [22].

В допитах фігурує ще одне звинувачення, яке вагомо вплине на його подальшу долю. Це звинувачення в розповсюдженні неправдивих пліток «провокационного характера, о войне Германии с СССР», а також агітування «против подписки на заем обороны страны и т.д.» [25].  Те, що о. Михаїл все заперечував не мало ніякого значення – його доля вже була вирішена. Залишилось тільки надати цьому всьому “законну” форму. Було допитано ще кількох свідків: Карсим Є.П., Давиденко П.М. Косого Р.Є., які підтвердили шаблонні звинувачення. [22].

До всіх небилиць була навіть приписана історія із сином Феодосієм, яку розповів директор неповної середньої школи Давиденко П.М. А саме, незадовго до затримання о. Михаїла у його сина було відібрано в школі кинжал (фінку), яким він погрожував розправою [24].

Можна собі уявити 16-ти річного юнака, сина священика, проти якого вороже налаштована вся школа. Це було не навчання, а суцільне цькування з боку вчителів і дратування з боку учнів. Клеймо «син попа» висіло на ньому і його не можна було змити. Не дивно, що після арешту і загибелі батька юнак  зненавидів комуністів ще більше і шукав нагоди боротися з цим безбожним режимом. Відомо, що під час війни він воював на боці Німеччини. Коли німці увійшли в село, він приїздив навідати свою матір Серафиму, яка жила в селі до самої своєї смерті.

 Трійка при Київському обласному управлінні НКВС  на основі звинувачень 20 листопада присудила священика Михайла Под’єльського до розстрілу з конфіскацією майна [26].

На вирок батюшка чекав цілий тиждень. 27 листопада 1937 року рівно о 24.00 вирок привели у дію. Про це свідчить акт розстрілу, підписаний капітаном Шубіним [27]. Тіло, як і більшість інших розстріляних, відвезли в Биківнянський ліс і закопали десь під соснами. Могили його знайти вже не можливо, але молитовна пам’ять про нього вічно звучатиме в Зазимському храмі і його молитва перед престолом Всевишнього линунатиме за цей храм.

Так просто і трагічно вирішилась доля отця настоятеля Свято-Воскресенського храму с.Зазим’є.

Залишилася вдова, яка оплакувала і молилася за свого чоловіка до кінця своїх днів. Деякі зазимці ще пам’ятають цю мужню і смиренну жінку, матушку Серафиму, яка прислужувала в храмі до кінця своїх днів: прибирала, пекла просфои, співала у хорі. В селі її називали ласкаво «баба Сіма», «матушка Сіма». Ще сьогодні на церковному подвір’ї збереглися каштани та липа, які посадила матушка Серафима. Вона пережила війну і допомагала у храмі при настоятелі отці Кирилі Буравчику (1949-1976 рр.)

Пртоієрей Анатолій Слинько,

голова єпархіального інформаційно-просвітницького відділу Бориспільської єпархії УПЦ, священик Воскресенського храму с. Зазим’є Броварського р-ну.

 

Список використаних джерел та літератури

 

  1. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Анкета Под’єльського М.С.
  2. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Постановление об избрании меры пресечения.
  3. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Ордер на арест.
  4. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Протокол обыска.
  5. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Довідка-характеристика Под’єльського М.С.
  6. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Протокол допроса Под’єльського М.С.
  7. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Протокол допроса Косого Р.Е.
  8. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Протокол допроса Давиденко.
  9. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Обвинительное заключение.
  10. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Выписка из протокола №117. Приговор о растреле.
  11. Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф263, оп.1 справа 62714. Выписка из акта о расстреле.

 

База данных репрессированных 

Обновления в Базе данных репрессированных
Последние публикации
В УПЦ вшанували пам'ять жертв комуністичних репресій в СРСР

В УПЦ вшанували пам'ять жертв комуністичних репресій в СРСР

На парафіях Української Православної Церкви піднесуть молитви за жертв політичних репресій 1937-1938 років

На парафіях Української Православної Церкви піднесуть молитви за жертв політичних репресій 1937-1938 років

УПРАВДЕЛАМИ УПЦ ПРЕДСТАВИЛ ЦИКЛ ФИЛЬМОВ О НОВОМУЧЕНИКАХ И ИСПОВЕДНИКАХ

Управделами УПЦ представил цикл фильмов о новомучениках и исповедниках

В Українській Православній Церкві відновлюють зруйнований радянською владою Межигірський монастир

В Українській Православній Церкві відновлюють зруйнований радянською владою Межигірський монастир

На Кіровоградщині чекають канонізації мученика–священика, мощі якого знайшли три роки тому

На Кіровоградщині чекають канонізації мученика–священика, мощі якого знайшли три роки тому

Митрополит Антоній: «Закликаю молитися за всіх невинноубієнних і постраждалих в роки комуністичних репресій»

Митр. Антоній: «Закликаю молитися за всіх невинноубієнних і постраждалих в роки комуністичних репресій»

Можливість прославлення репресованого о. Михаїла Под'єльського розглянули на комісії Бориспільської єпархії

Можливість прославлення репресованого о. Михаїла Под'єльського розглянули на комісії Бориспільської єпархії

Церковь Мучеников: гонения на веру и Церковь в ХХ веке

Церковь Мучеников: гонения на веру и Церковь в ХХ веке

Церква мучеників: гоніння на віру та Церкву у ХХ столітті

Церква мучеників: гоніння на віру та Церкву у ХХ столітті

5 новых мучеников Сумской и Александрийской епархий, пострадавших в годы советских гонений, канонизируют в УПЦ

5 новых мучеников Сумской и Александрийской епархий, пострадавших в годы советских гонений, канонизируют в УПЦ